Нина матвиенко биография личная жизнь на украинском

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Матвієнко.

Ні́на Митрофа́нівна Матвіє́нко (10 жовтня 1947, с. Неділище, Ємільчинський район, Житомирська область, Українська РСР) — українська співачка, народна артистка України з 1985, лауреатка Державної премії УРСР ім. Шевченка (1988), Герой України. Член Спілки кінематографістів України (1989). Має доньку Антоніну, теж співачку.

Життєпис[ред. | ред. код]

Була п’ятою дитиною в селянській сім’ї Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни Матвієнків (загалом у родині було 11 дітей). Окрім матері, її доглядали Толя, Люся, Марія та Микола, вона ж була нянькою Василеві, Валентині, Іванові, Михайлу, Поліні та Володі.

З 4 років доглядала молодших братів і сестер, пасла худобу, одного літа навіть «наймитувала» у дядька Архипа в сусідньому хуторі Гонорино. «Я в такій сім’ї народилась, — зізнавалася співачка, — що в дитинстві нічого людського не бачила. Тільки й свята, коли тато не був п’яним і вони з мамою співали…».

Мати, Антоніна Ільківна, мала співочий талант, могла співати в три, навіть у 4 голоси. Наприкінці 1970-х років Ніна Матвієнко записала диск із материними піснями.

Родина жила бідно. Щоб якось полегшити собі життя, батьки вирішили віддати Ніну до інтернату. 11-літня дівчинка мала добрий хаpaктер, легко сходилась з людьми. Мати вважала, що їй легше, ніж іншим дітям, буде перенести розлуку з родиною. З 1958 року Ніна навчалася в школі-інтернаті селища Потіївка Радомишльського району. Це було нелегке випробування — один із вихователів карав її за найменшу провину, годинами тримав у кутку на колінах, загадував виконувати найважчу роботу.

Потіївська школа-інтернат була восьмирічкою, тож до 9-го класу Ніну Матвієнко перевели до Коростеня[1]. У коростенській школі-інтернаті займалася легкою атлетикою й акробатикою, співала пісні Людмили Зикіної. У 9-му класі закохалася у вчителя Івана, проте через негідну поведінку згодом його покинула.

Одна з викладачок, Людмила Іванівна, порадила Ніні професійно зайнятись співом і спробувати себе в Українському народному хорі ім. Г.Верьовки. Дівчина справді відвідала вокальну студію при хорі, але, закінчивши інтернат, довелось влаштувалася на коростенський завод «Хіммаш». Спочатку працювала табельницею, потім ученицею кранівника, згодом була переведена копіювальницею[2]. Почувши, що в Житомирі набирають дівчат до участі в естрадному вокальному ансамблі, приїхала на проби до обласного центру. В Житомирській філармонії дійсно створювали жіночий вокальний гурт. Але автентична манера виконання Ніни Матвієнко ніяк не в’язалися з колективним естрадним співом, і їй чемно відмовили (проби вдало пройшла інша майбутня українська співачка — Раїса Кириченко).

Але бажання співати було таким сильним, що 1966 року Ніна таки записалася в студію Хору імені Григорія Верьовки. З 1968 року, по закінченні вокальної студії при хорі вона стала його солісткою.

В 1975 році заочно закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка.

Співачка веде активну концертно-гастрольну діяльність, яку вона почала ще з 1967 року. Ніна Матвієнко з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки. У її творчому репертуарі платівки із записами українських народних пісень, аудіокасети, компакт-диски із записами різних за жанром творів.

У 1966—1991 була солісткою вокальної студії при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки. Крім того, з 1968 року співпрацює з вокальним тріо «Золоті ключі».

Новий період в творчій долі пов’язаний з роботою в Національному ансамблі солістів «Київська камерата», солісткою якого вона стає з 1991 року. Дивно виразний хаpaктер фольклорного співу співачки гармонійно поєднується з академічним стилем виконання «Камерати», тим самим розширюючи художній репертуар концертної пpaктики колективу.

У 1971 співачка одружилася з молодим художником Петром Гончарем — сином відомого українського скульптора, художника і збирача старожитностей і українського вжиткового мистецтва Івана Гончара. Петро вперше побачив Ніну та почув її голос на концерті в Києві (1968). Вже тоді він сказав, що Ніна буде його дружиною, згодом їх познайомив Лесь Харченко із квартету «Явір».

У 1972 народився Іванко, за ним Андрійко, а потім Антоніна. Сини пішли шляхом батька. Обидва вони — талановиті художники з власним мистецьким почерком і світобаченням. У 2005, досягнувши віку Христа, син Іван зробив несподіваний крок, він вирішив піти в ченці і здійснив постриг. Антоніну все частіше можна зустріти на великих сценах. Вона продовжує справу матері. На ювілейних концертах, присвячених 60-літтю Ніни Матвієнко, Антоніна співала разом з Ніною.

У 1975 вона заочно закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка і активно займається літературною творчістю.[джерело?] Ще в радянські часи Ніна Матвієнко написала історію народного хору імені Григорія Верьовки, надрукувала кілька власних віршів, оповідань і есе. Її твори періодично з’являються на сторінках таких часописів, як «Україна», «Дзвін», «Жіночий Світ» та інших. Вершинним літературним надбанням співачки стала її біографічна книга «Ой виорю нивку широкую», яка вийшла 2003 року у видавництві Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». У книзі подано пісенно-музичний матеріал із власного репертуару (понад 250 народних пісень і творів українських композиторів — колядки і щедрівки, веснянки, пісні до Зелених свят, купальські та петрівчані, жниварські й обжинкові, весільні, колискові, поховальні, жартівливі й танцювальні, псалми, історичні та станові пісні, пісні про кохання, родинне життя…). 2004 р. вийшла книга спогадів Ніни Матвієнко «Уже так не буде, як є». Також мріє написати художній роман про любов. У 2010 році співачка записала вступне слово до аудіокниги Блаженнішого Любомира «Дорога до ближнього».Читайте также:  Ирина меладзе биография личная жизнь

Творчість[ред. | ред. код]

У репертуарі співачки багато народних пісень, серед них обрядові, ліричні, гумористичні, пісні-балади, українські пісні XVII—XVIII сторіччя. Ніна Матвієнко співпрацює з відомими вітчизняними композиторами сучасності; для неї пишуть свої твори Євген Станкович, Олег Кива, Мирослав Скорик, Ірина Кириліна, Ганна Гаврилець і багато інших.

Вона зіграла в телевиставах («Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»), художніх фільмах («Солом’яні дзвони», «Пропала грамота»), в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»). Співачка озвучила ряд науково-популярних, хронікально-документальних кінофільмів, кілька теле- і радіопрограм. 1984 року брала участь у створенні українського мультфільму «Колискова». 1988 року був знятий відеофільм за участю Ніни Матвієнко «Русалчин тиждень». Серед авторських театрально-режисерських робіт актриси музичний спектакль «Під сонцем» (1997) за участю японського танцівника Тадаші Ендо, а також грандіозне музично-сценічне дійство «Золотий камінь посіємо ми» (1998). Крім того, Ніна Матвієнко 1995 року зіграла 16 вистав з американським театром La Mama E.T.C. (Нью-Йорк, США).

Артистка з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки.

Дочка Антоніна Матвієнко під впливом матері теж стала співачкою.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Акторка[ред. | ред. код]

• 1971 — «Співає Ніна Матвієнко» (музичний фільм, режисер: Олександр Якимчук)
• 1971 — «Осяяння» (режисер: Володимир Денисенко)
• 1973 — «Як гартувалась сталь» (режисер: Микола Мащенко)
• 1986 — «Звинувачується весілля» (режисер: Олександр Ітигілов)
• 1987 — «Солом’яні дзвони» (режисер: Юрій Іллєнко)
• 1987 — «Золоте весілля» (режисер: Наталя Мотузко)
• 1988 — «Русалчин тиждень» (музичний відеофільм за участю Тоні Матвієнко, режисер: Наталя Мотузко)
• 1989 — «Співає Ніна Матвієнко» (музичний фільм)
• 1990 — «Далі польоту стріли» (режисер: Василь Вітер)
• та інші фільми…

Вокал[ред. | ред. код]

• 1971 — «Тронка»
• 1972 — «Пропала грамота»
• 1980 — «Єгипетський гусак»
• 1980 — «Пора літніх гроз»
• 1982 — «Весілля Свічки» (мультфільм)
• 1984 — «Колискова» (мультфільм)
• 1984 — «Іванко і цар Поганин»
• 1989 — «Дорога через руїни»
• 1989 — «Гори димлять»
• 1994 — «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди» (в складі тріо «Золоті ключі»)
• 1997 — «Приятель небіжчика»
• 1999 — «Як коваль щастя шукав»
• 2002 — «Чорна рада»
• 2004 — «Сорочинський ярмарок» (мюзикл) та ін.

Знімалася в телеспектаклях («Маруся Чурай», «Катерина Білокур»; «Розлилися води на четіре броду») ; брала участь в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»).

З 1989 року — члeн Спілки кінематографістів України.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Ніна Матвієнко — голова журі Міжнародного конкурсу українського романсу імені Квітки Цісик, що проходив 1—3 квітня 2011 у Львівській філармонії[3].

22 жовтня 2011 року Ніна Митрофанівна очолила Експертну Раду (Журі) Міжнародного Благодійного Фестивалю талантів «Дивосвіт» у м. Запоріжжя

Брала участь у Помаранчевій революції[4] та Євромайдані[5].

З великим болем висловлюється щодо війни в Україні, називаючи її не патріотичною, а братовбивчою, критично та емоційно висловлюється на адресу нової влади[6].

Відзнаки і нагороди[ред. | ред. код]

Творчий шлях артистки був відзначений: у 1978 році за великий внесок у розвиток українського мистецтва і за активну культурно-творчу діяльність співачка отримала звання заслуженої, в 1985-му — народної артистки України. Також у 2016 році їй було присвоєно звання «Почесний громадянин Києва»[7].

Лауреат

• «Молоді голоси» (Україна, 1978),
• Всесвітній радіоконкурс фольклорних пісень у Братиславі (1978),
• Всесоюзний телеконкурс «С песней по жизни» (1979),
• XI Всесвітній фестиваль молоді та студентів (Москва, 1985) ;
• Державна премія України Шевченка (1988),
• Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Знакова постать» (2006).

Нагороди

• Вища відзнака Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касьяна — орден Миколи Чудотворця (1996)
• Орден княгині Ольги ІІІ ступеня (1997).
• 21 січня 2006 року указом Президента України Віктора Ющенка нагороджена званням Героя України.
• Орден княгині Ольги ІІ ступеня (2020) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[8].

Виноски[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Інформація про Ніну Матвієнко
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
• Біографія на сайті «Великі українці»
• Рукоділля Ніни Матвієнко
• Ніна Матвієнко на сайті IMDb (англ.)
• Фільмографія на kino-teatr.ru (рос.)
• Фільмографія на animator.ru (рос.)

Читайте также:  Тимур батрутдинов биография личная жизнь фото

Нина Митрофановна Матвиенко так звучит полное имя легендарной певицы Украины. Ее биография это тонкое переплетение личной жизни и творчества. Большинство людей по странам постсоветского прострaнcтва знают Матвиенко, как певицу с прекрасным вокалом, но мало кто слышал о ее второстепенных ролях в мире театра и кино.

Биография певицы: полная и кратко

В 4 классе дети знакомятся с биографей Нины Матвиенко, поэтому вы можете скачаь сокращенную версию на украинском языке и на русском языке.

Родилась в с. Неделище (Житомирской обл.) Родители — Митрофан Устимович и Антонина Ильковна Матвиенко имели 11 детей, Нина была 5 по счету ребенком.

В одном из своих интервью певица созналась:

«В детстве, я ничего людского не видела. Только по праздникам, когда отец не был пьяным, они всей семьей пели песни. В остальные дни отец любил выпить, водка вытравила его душу и любовь ко всем нам».

Со слов певицы, ее мать была оберегом семьи, ее теплоты и энергии хватило на всех детей, которые и по сей день, благодарны матери за терпение, нежность и огромную любовь. Антонина Ильковна имела огромный певческий талант. Нина Матвиенко считает, что именно от мамы она унаследовала голос и любовь к пению.

В память о маме в конце 1970-х годов певица записала сборник маминых песен.

С 4 лет, маленькая Нина начала трудиться — она помогала маме смотреть за младшими детьми и пасла скот.

Семья жила бедно, поэтому Нина окончила среднеобразовательную школу-интернат для многодетных семей. Период учебы (1958-1966 гг.)

В интернате жизнь была нелегкой, это была проверка силы и воли. Один из воспитателей невзлюбил дeвoчку и за малейшую провинность заставлял часами стоять в углу на коленах и выполнять тяжелую работу. Но это не сломало Матвиенко, она стойко перенесла все испытания, не утратив светлых чувств и веры в себя.

В годы обучения будущая певица занималась легкой атлетикой, акробатикой, на школьных вечерах пела песни Людмилы Зыкиной.

Из воспоминаний:

«В годы учебы я очень любила читать, а так как в школе после отбоя выключали свет, я убегала под фикус и читала там книги. Почему именно под фикусом? Над ним в коридоре не выключался свет, и можно было разглядеть буквы».

Конечно, юная Матвиенко тогда и не мечтала о карьере певицы, но однажды одна из любимых учительниц, услышав исполнение хора Григория Веревки, посоветовала ей попробовать заняться пением и в составе этого коллектива. Девушка поехала в Киев, нашла вокальную студию при хоре, но пройти прослушивание так и не решилась. По окончанию школы, она устроилась копировальщицей на завод «Химмаш», затем стала помощницей крановщика. Именно там, произошел судьбоносный толчок в певческой карьере. После того как Нина услышала первые слова благодарности за ее пение, она решила кинуть вызов судьбе и поехала на прослушивание в Житомир (на тот момент в житомирской филармонии стояла цель создать женский вокальный группа).

Несмотря на неповторимо сильный голос и близкую к аутентичной манеру исполнения, Нина Матвиенко получила отказ. Вместо нее прошла другая известная певица Раиса Кириченко.

Желание петь было настолько сильным, что эта неудача не сломала юную дeвyшку. В 1966 году, она бросила все и поехала в столицу в студию украинского народного хора им. Г. Веревки, где получила должное признание и оценку своего таланта.

В 1968 Матвиенко закончила вокальную студию и стала солисткой этого хора. Именно в кругу этого коллектива она прошла постепенное профессиональное становление и яркое возвышение к вершинам славы и творческого мастерства.

В этот же период Матвиенко вместе с Марией Миколайчук и Валентиной Ковалевской выступает в составе вокального трио акапельного пения «Золоті ключі» (Золотые ключи).

Затем в 1991 г. становится солисткой камерного оркестра «Київська камерата» («Киевская камерата»). Именно с того времени начинается новый творческий период в жизни певицы. Матвиенко начинает тесно сотрудничать с такими ансамблями как:

• «Березень» ( «Март») ;
• «Кобза»; (кобза – украинский музыкальный инструмент) ;
• «Мрия» («Мечта») ;
• «Дударик» («Дудочники») ;
• «Хрещатик»

Читайте также:  Катя гусева биография личная жизнь

Нелегкий труд пецвицы и актрисы в одном лице

Посмотрев на улыбку и позитивный настрой певицы  с экранов ТВ можно подумать, что ее труд  — легкий хлеб, но это далеко не так. Слава, почет, а главное признание зрителя не дается просто так. Ежедневная, сложная и усердная работа — тысячи концертов, творческих вечеров, записей на радио и телевизионных интервью, а также гастролей по Украине, Европе и Америке.

Кроме певческого таланта, Матвиенко раскрыла себя в драматическом направлении. Режиссеры постановок часто приглашают ее принять участие в различных ролях художественных и хронико-документальных картин.  На счету этой легендарной женщины участие в более чем в 20 фильмах, театральных постановках и радиоспектаклях.

Не так давно, а именно в 2018 г. Нина Матвиенко в очередной раз проявила свою творческую разносторонность и неординарность. На телешоу «Вечер премьер с Екатериной Осадчей» она спела дуэтом с Дмитрием Монатиком. Песня «Цей день», автором которой является сам Дмитрий, в исполнении Матвиенко звучала просто неповторимо. Согласитесь, не каждый сможет в 71 год выйти на сцену на каблуках, в розовом парике проявив максимальное обаяние в своем образе и исполнении.

Монатик и Матвиенко с песней «Цей день», фото 2018 г.

Победы

• Всеукраинский конкурс «Молоді голоси» («Молодые голоса») 1978 г.;
• Всесоюзный телевизионный конкурс » З піснею по життю » («С песней по жизни») 1979 г.;
• Всемирный конкурс фольклорных песен (Братислава 1979 г.) ;
• Всемирный фестиваль молодежи и студентов (Москва 1985 г.)

Награды

• Национальная премия им. Т. Шевченко (1988 г.).
• 1996 г. награждена орденом Николая Чудотворца за значительный вклад в приумножении добра на Земле.
• 1999г. золотой голос Украины награждается почетным знаком Всеукраинского общества «Просвіта», за личный вклад в возрождение украинской культуры.
• Премия им. Вернадского за огромный интеллектуальный вклад в развитие Украины (2000 г.).

Звания

В 1978 году певица получила звание заслуженной артистки, а в 1985 г. она стает народной артисткой Украины. В 2006 году Н. Матвиенко был присвоен статус Героя Украины.

Другие заслуги

1. С 1989 года певица состоит в союзе украинских кинематографов.
2. В 1991 получила звание «Женщина Украины».
3. 1998 г. она становится кавалером госнаграды — Ордена княгини Ольги  III степени.
4. С 2000 г. является президентом отделения Международной организации фольклорных фестивалей и народного творчества.
5. В 2002 г. певица получает награду в виде Ордена Святого Станислава IV степени за личный вклад в развитие культурного взаимодействия Украины с другими государствами.

Другая сторона медали

Немногие знают, еще одну чудесную сторону этой легендарной личности. Нина Матвиенко с самого детства влюблена в книги, в украинское слово. В 1975 г. она заочно закончила филологический факультет Киевского института им. Т. Шевченко, с тех пор активно занимается литературным творчеством.

В юные годы певица написала историю про народный хор им. Г. Веревки, опубликовала несколько стихов и рассказов собственного сочинения.

Главным литературным достоянием певицы стала ее автобиографическая книга «Ой виорю нивку широкую» («Ой вспашу ниву широкую»), вышедшая в массы в 2003 году. В книге описан песенный материал из собственного репертуара.

В 2004 г. выходит ее книга «Уже так не буде, як є» («Уже будет так, как есть»).

В 2010 г. Матвиенко записала вступление к аудиокниге Блаженного Любомира «Дорога до ближнього» («Дорога к ближнему»).

Личная жизнь

В 1971 г. Нина вышла замуж за молодого художника Петра Гончара, сына известного украинского фольклориста и этнографа. Впервые Петр увидел Нину на концерте в Киеве в 1968 г., и уже тогда понял, что именно она буде его женой. Робкость юноши не позволила ему подойти к Матвиенко, но вскоре их познакомил Лесь Харченко (участник квартета «Явір»).

В 1972 году у пары появился первенец, через год второй сын, а затем уже и дочка.

Сыновья выбрали отцовский путь, на данный момент второй сын Андрей являйся талантливым художником, а старший Иван с 2005 года ушел в монахи. Дочь Антонина все чаще появляется на большой сцене, она успешно продолжает карьеру своей матери.

Интересные факты

• Вероятнее всего имя дочери было дано в честь мамы Н. Матвиенко;
• На 60-летии певицы дочь и мама исполнили дуэтом несколько неповторимо красивых произведений.
• Самое любимое блюдо певицы красный борщ.
• Афоризм Н. Матвиенко о любви (переведено на русский): «Любовь, как ожерелье: то рассыпишь ее, то снова соберешь».

Читай, это тоже интересно!